Шипшина

шипшинаСправжнім символом літа можна вважати витончено прекрасні квітки багатьох видів роду шипшина (Rosa). В нашій флорі до нього належать досить гіллясті кущі із стеблами і гілочками, звичайно вкритими шипами. Щоправда, іноді шипів немає. Листки непарноперисті, в трав'янистими прилистками, які приросли до черешка. Квітки з п'ятьма чашолистками, п'ятипелюсткові, залежно від виду — білі, кремові, жовті, рожеві, кармінові. Ці квітки дуже привабливі серед зелені листя. Часом кущі всуціль всіяні чарівними квітками і стоять, наче красуні, одягнуті в рожеві, білі чи кремові мереживні сукенки з ніжних квітчаних пелюсток. Навколо кущів приємний, тонкий шипшиновий аромат. Тичинок і маточок у квітках багато. Плоди — однонасінні листянки, яких багато в м'ясистому розрослому квітколожі довгастої або кулястої форми. Саме це розросле квітколоже сприймається в побуті як плід шипшини. В дійсності ж це несправжній плід, або так званий гіпантій. Стиглі гіпантії мають жовтувато-червоний або темно-червоний колір. Достигають вони в липні-вересні і не опадають. Птахи охоче поїдають гіпантії. В їх шлунку перетравлюються лише їх м'ясисті стінка, а насіння залишається життєздатним. Так птахи сприяють розсіванню насіння.
Шипшини дуже декоративні завдяки зелені своїх перистих листків і досить великим гарним ароматним квіткам та яскраво забарвленим, ніби лакованим, несправжнім плодам. Дикорослі шипшини е предками прекрасних культурних троянд і використовуються як підщепи для них.
Загалом рід шипшини нараховує близько п'ятисот дикорослих видів, поширених переважно в помірній зоні північної півкулі, окремі види поширені також у горах тропіків. Серед них є не лише кущі, а й ліани. В Україні зростає понад півсотні видів. Вони ростуть у найрізноманітніших екологічних нішах: у лісах, на галявинах, узліссях, луках, степових ділянках, схилах долин, відслоненнях різних порід, серед чагарників, на рівнині і в горах, по всіх куточках нашої республіки.
Українська родова назва — шипшина відображає озброєність кущів шипами як захист від поїдання тваринами.
Наукова назва роду, мабуть, походить ще від древньоперської назви цих рослин wrodon, яка у стародавніх греків трансформувалась у rhodon, а в стародавніх римлян — у rosa.
Тільки сам перелік видових назв наших шипшин зайняв би чимало місця. Тому назвемо лише декілька цікавих та найбільш поширених видів. На степових схилах та у балках на Лівобережжі в Степу поширена шипшина українська (Rosa ucrainica Chrshan.). Це невеликі, низенькі, до півметра заввишки, прямостоячі, малорозгалужені кущики з рожевими квітками. Вони цікаві тим, що зовсім не мають шипів. Не має шипів і шипшина Гроссгейма (Rosa grossheimii Chrshan.), яка поширена у Донбасі. Обидва види відкрив і описав у 1949 році видатним ботаніком-родологом В. Г. Хржановським.
Ніби в противагу безшипим видам є шипшина найколючіша (Rosa spinosissima L.) з гілками, густо всіяними великими й дрібними голчастими шипиками. До найбільш поширених по всій Україні або на значній частині території республіки належать шипшина яблунева (Rosa pomifera Herrm.), шипшина корична (Rosa cinnamomea L.) — дуже хороший вітамінонагромаджувач, шипшина собача (Rosa canina L.), шипшина щитконосна (Rosa corymbifera Borkh.) та інші. Назвемо ще кілька ендемічних видів шипшини: шипшина волинська (Rosa volhyniensis Chrshan.), шипшина таврійська (Rosa tauriae Chrshan.), шипшина мукачівська (Rosa mukatschewiensis Chrshan.) та ряд інших. Вже самі видові назви говорять про ту місцевість, де поширений вид.
У народі шипшини називають по-різному: рожа, ружа, рожина, роза, шепчина, шиповник, шипчак, свербак, свербивус, свербило тощо. Останні назви пов'язані з тим, що коли розколупати гіпантій і вкинути його за комір, то виникає сильне свербіння, яке викликають дрібні жорсткі волоски, що містяться всередині в гіпантіях разом з плодиками.
У слов'янських народів шипшина була символом краси, молодості, ласки, розкошування. Шипшина виступав ще й символом дівочої вроди: “Ой ти, дівчино, червона ружо”. Цікаво відзначити, що в народі шипшина внаслідок своєї озброєності шипами символізує не лише дівочу красу, а й міцну чоловічу стать.
Шипшини з давніх-давен введені в культуру і шануються багатьма народами. Археологи знайшли на Близькому Сході фрески з орнаментом з шипшини, вік яких сягає двох тисяч років до нашої ери. У древніх персів уже були величезні розарії. Саме звідти походить стародавня легенда про соловейка, який закохався в красуню-троянду і співав їй найпрекрасніших пісень. Але троянда не відповіла взаємністю, і бідолаха соловейко помер від туги.
Вирощували троянди і древні єгиптяни. Троянди згадуються в древньоєгипетських папірусах часів Рамзеса II, тобто тринадцять віків до нашої ери. Згодом ці квіти завезли в Грецію, а пізніше — в Рим, де вони здобули загальне визнання. В Римі навіть було спеціальне свято — розалії. Існують припущення, що русальна неділя — древнє свято східних слов'ян, пов'язане з розаліями древніх римлян.
На перших етапах введення в культуру вирощували шипшини з простими немахровими квітками. Але іноді утворювалися квітки із збільшеною кількістю пелюсток. Застосуванням відбору було виведено культурні махрові троянди. Вже давньогрецький історик Геродот писав про сади македонського царя Міда, в яких росли троянди, квітки яких мали по шістдесят пелюсток.
У стародавньому Римі попит на троянди був настільки великим, що під їх плантації стали використовувати землі, на яких раніше вирощувались хлібні культури. І все ж троянд не вистачало. Тоді їх почали завозити з Єгипту та Малої Азії.
В усі віки троянди здобували загальне визнання й захоплення людей. У наш час відомо понад десять тисяч сортів культурних троянд.
Мабуть, жодній квітці не присвячено стільки легенд , переказів, поем, віршів і прозових творів, як квітам шипшин-троянд.            
Поки що наука не може дати повної і точної відповіді на те, в якому районі Землі і в який саме час виникли прародичі шипшин. Тепер науці лише достеменно відомо на основі палеоботанічних матеріалів, що в нижньотретинному періоді, тобто близько сорока мільйонів років тому, шипшини вже росли в обох півкулях нашої блакитної планети. А раз так, то виникли вони значно раніше. В наш час найбільше видове багатство дикорослих шипшин є в горах Середньої і Південно-Західної Азії. Можливо, що саме ці райони і в їхньою батьківщиною.
Шипшини славляться не лише своєю красою. Це також дуже корисні рослини. За кількісним вмістом вітаміну С вони є справжніми чемпіонами в царстві рослин і не мають собі рівних. Залежно від виду та умов зростання в гіпантіях шипшини міститься від 800 до 14000 міліграм-процентів аскорбінової кислоти. Особливо важливо те, що цей вітамін знаходиться в комплексі з рядом інших вітамінів: Р, В2, К, провітаміном А, або каротином, фолієвою кислотою та іншими речовинами, що підвищує їх стійкість та ефективність. В насінні міститься багато цінного вітаміну Е, або, як його називають, вітаміну розмноження. У гіпантіях в ще корисні для людського організму солі калію, кальцію, магнію, натрію. Вони багаті на залізо, марганець, мідь, алюміній, фосфор, яблучну і лимонну кислоти, сахарозу, маннозу, ефірні і жирні олії, флавонові, антоціанові і дубильні речовини, пектини, фітонциди. Калорійність плодів шипшини становить 2000 калорій на кілограм сухої речовини. Отже, гіпантії шипшини є надзвичайно цінним полівітамінним препаратом, виготовленим самою матінкою-природою.
Лікувально-дієтичне значення плодів шипшин величезне. Це справжнісінький згусток здоров'я й бадьорості, ефективний профілактичний та лікувальний засіб при цілому ряді недугів. їх застосовують як свіжими, так і сушеними, а також переробленими на джеми, протертими з цукром, у вигляді відварів, напарів і настойок. У народній медицині використовуються при лікуванні авітамінозів, захворювань печінки, шлунка, сечового міхура, зокрема від каменів у сечовому міхурі, скарлатини, туберкульозу, малокрів'я, виразкових захворювань, виснаження нервової системи, атеросклерозу та багатьох інших хвороб. Гіпантії шипшин збирають під час їх повної стиглості, не допускаючи перестигання. Слід мати на увазі, що заморозки значно знижують вміст вітамінів. Сушать гіпантії відразу ж після збирання, розкладаючи тонким шаром на горищах, під навісами або у печах чи духовках при температурі не вищій 80—90 градусів.
Із свіжих гіпантіїв, як самих, так і в суміші з іншими плодами, можна готувати дуже корисні, багаті на вітаміни, джеми, повидла, варення. Особливо корисні гіпантії шипшини перетерті з цукром. Для цього свіжі гіпантії розрізають, вичищають від насіння і волосків та перемелюють на м'ясорубці. Одержану масу перемішують з цукром у співвідношенні одна частина маси на дві частини цукру, накладають у скляні банки, пастеризують і щільно закривають. Дві-три ложки щоденно цього смачного продукту забезпечать організм людини достатньою кількістю вітамінів протягом усієї зими і значно сприятимуть підвищенню стійкості проти найрізноманітніших захворювань.
Добре також із сухих гіпантіїв заварювати смачний і корисний вітамінний чай чи виготовляти вітамінні настої. Для цього столова ложка сухих плодів заливається склянкою води та кип'ятиться десять хвилин в емальованому посуді й настоюється протягом доби. Після проціджування і підсолоджений вживають по півсклянки два-три рази на день. В офіційній медицині виготовляють для продажу в аптеках полівітамінні сиропи, екстракти та пілюлі й таблетки, а також продають сушені гіпантії. Останнім часом запроваджено новий препарат з м'якуша гіпантіїв — каротолін, який містить каротиноїди, вітамін Е та лінолієву кислоту. Цей препарат рекомендується при лікуванні дерматитів, виразок, екзем та інших захворювань шкіри.
З лікувальною метою використовуються також інші частини шипшин. Так, у народній медицині маслом з насіння успішно лікують обпіки та простудні захворювання. Листя та корені у вигляді відварів використовують при шлунково-кишкових захворюваннях як в'яжучий і зміцнюючий засіб. Відвар коренів вживають також при гіпертонії, захворюваннях серця, простуді сечового міхура. З пелюсток шипшини готують наливки, запашну туалетну воду. Греки в давнину варили шипшиновий цвіт у воді й одержували рідину з червонуватим відтінком і чудовим ароматом. З плодів шипшини готують сурогат кави, яка мав приємний аромат і смак.
У багатьох країнах, зокрема в Болгарії, Франції, Туреччині, Іраку, а також у колишньому Радянському Союзі, вирощують на плантаціях спеціальні сорти троянд, з пелюсток яких добувають дуже цінну трояндову олію. З тисячі кілограмів трояндового цвіту після тривалої переробки одержують лише кілька грамів трояндової олії. Після водяної дистиляції квіток на поверхні води плавають маленькі краплини олії. їх збирають спеціальним способом. Це так звана сира трояндова олія. Частина ароматної олії залишається розчиненою у воді, тому трояндову воду виварюють. Так одержують переварену трояндову олію. Справжня повноцінна трояндова олія в сумішшю цих двох олій і є складовою частиною всіх дорогих високоякісних парфумів. На міжнародному ринку трояндова олія цінується дуже високо. Вона дорожча за золото і платину.
Незважаючи на те, що є тисячі сортів культурних троянд, дикі предки цариці квітів — шипшини також заслуговують уваги і розведення. Варто ширше впроваджувати шипшини в придорожні насадження, лісосмуги, використовувати як живоплоти, засаджувати ними непридатні землі, пустощі, схили ярів, балок, що сприятиме боротьбі з ерозією, розводити в садах і парниках як компонент чагарникових куртин. Шипшина -не тільки гарна декоративна рослина, а й дешеве джерело цінних полівітамінних препаратів, створених самою природою. Отож хай буде якомога більше на нашій землі чарівного цвіту шипшини і корисних плодів!

По материалам книги "Квіти дванадцяти місяців". Б.В.Заверуха

Повернутись в розділ Шипшинові історії